Текст песни V1TaL1o - Для тебе...

Ми з тобою тепер не більше як пустоти,
у житті розстались і забули вже про нас,
в губах твоїх уже давно немає насолоди,
і вже не чую дотиків і звабливих фраз.

Минуле,пробач я твої двері закриваю,
у твоїх обіймах під місяцем голодний вий.
Я ніби й мовчу,й забув тебе,не знаю,
і світлом променя дорогу привідкрий.

Зломати долю не змогли,себе зломали,
коли кричали, що не розстанемся ніколи.
З кожної миті життя по пазлику складали,
не знаючи ні болю,ні поразки ні тривоги.

Й тепер пробач,що тебе я відпускаю,
лиш ці слова вирвані з пустого болю.
І небо гірко ллється вже до краю,
зливає сльози двох людей,або тільки мною.

Тепер життя переплітається у сірі тіні,
встаю,й тебе шукаю я щоранку.
Відкривши світ,чи у вікна фіранку,
а за вікном туман,і вітер сум навіє.

Й лякаючи себе я знову згадую про тебе,
всю вірну ніжність,і лякливі очі.
Й навколішки чомусь не в тебе а у неба,
тепер не ти,а холод лиш мене лоскоче.

Забуду все,й начну із чистого листа,
не ти одна,й не ти остання будеш.
Пишу про інших,але сторінка все пуста,
твою любов й руками не загубиш.

Прощай,кінець уже загадких слів,
пробач твоє ім'я в них не згадаю.
Я гордо літав коли кохати ще зумів,
тепер лиш спогадами гірко пролітаю.

Мы с тобой теперь не более пустоты,
в жизни расстались и забыли уже о нас,
в губах твоих уже давно нет наслаждения,
и не слышу прикосновений и обольстительных фраз.

Прошлое, прости я твою дверь закрываю,
в твоих объятиях под луной голодный вой.
Я бы и молчу, забыл тебя, не знаю,
и светом луча дорогу полуоткрытое.

Сломать судьбу не смогли, себя взломали,
когда кричали, не розстанемся никогда.
С каждого мгновения жизни по пазлик составляли,
не зная ни боли, ни поражения ни тревоги.

И теперь прости, что тебя отпускаю,
только эти слова вырваны из пустого боли.
И небо горько льется уже до предела,
сливает слезы двух людей, или только мной.

Теперь жизнь переплетается в серые тени,
встаю, и тебя ищу я каждое утро.
Открыв мир, или в окна занавеску,
а за окном туман, и ветер сумм навеет.

И пугая себя я снова вспоминаю о тебе,
всю верную нежность, и пугливые глаза.
И на колени почему-то не у тебя а у неба,
теперь не ты, а холод лишь меня щекочет.

Забуду все, и начну с чистого листа,
Не ты одна, и не ты последняя будешь.
Пишу о других, но страница все пустая,
твою любовь и руками не потеряешь.

Прощай, конец уже загадку слов,
прости твое имя в них не вспомню.
Я гордо летал когда любить еще сумел,
теперь лишь воспоминаниями горько пролетаю.