На мене ти підвів обличчя
І свій мені довірив страх.
Тепер сильніші будуть руки,
Бо серце у моїх руках.
Удень завжди були ми двоє,
Вночі нас вітер розділяв.
Ішов і брав мене з собою,
Тобі нічого не казав.
Але час все минає.
Час, він спокою не знає.
Тільки мить я з тобою.
Мить. Може, то було любов’ю?
Може, то було любов’ю?
Не знаю. Не знаю я.
Тобі дивилася у очі
І в них сміялася тобі.
Своїми плакала щоночі.
Пробач на небі й на землі.
Скажи: кого вже загубили,
Того, напевно, вже не ждуть?
Закрию двері, всім спасибі.
Мене ніколи не знайдуть.
Але час все минає.
Час, він спокою не знає.
Тільки мить я з тобою.
Мить. Може, то було любов’ю?
Може, то було любов’ю?
Не знаю. Не знаю.
Що було любов’ю?
Може, то було любов’ю?
Не знаю. Не знаю я.
На меня ты поднял лицо
И свой мне доверил страх.
Теперь сильнее будут руки,
Ибо сердце в моих руках.
Днем всегда были мы двое,
Ночью нас ветер разделял.
Шел и брал меня с собой,
Тебе ничего не говорил.
Но время все проходит.
Время, он не знает покоя.
Только миг я с тобой.
Мгновение. Может, это было любовью?
Может, это было любовью?
Не знаю. Не знаю.
Тебе смотрела в глаза
И в них смеялась тебе.
Своими плакала каждую ночь.
Прости на небе и на земле.
Скажи: кого уже потеряли,
Того, наверное, уже не ждут?
Закрою двери, всем спасибо.
Меня никогда не найдут.
Но время все проходит.
Время, он не знает покоя.
Только миг я с тобой.
Мгновение. Может, это было любовью?
Может, это было любовью?
Не знаю. Не знаю.
Что было любовью?
Может, это было любовью?
Не знаю. Не знаю.
