Мабуть щось зі мною не так...
Адже мені близький осінній парк,
І його панорами
Хтось пише про рани,хтось піде рано,
А, я буду останній
Хто захоче бути вами.
Так багато спама, реклами,
Ховають сонце за хвмари,
Та марно.
Помираєм у двадцять,
Поховають у сорок.
І так усі нація, соромно.
Напевно, це я...
А ні, не напевно, а я,
Сходжу з ума,
Читаю Дюма,
Збираю вірші по дворам,
І щось зі мною не так.
Я люблю осінню погоду,
До себе нового звикаю потроху.
Не так воно якось,
Все оте сталось, як сталось.
Тільки я не такий,
Не хотів я бути таким.
Щось наповнить вірші,
Наповнить мене, веслим, пустим...
Стану смішним і простим.
Сьогоднішній я, чуєш мене?
Ти пробач і прости
Видимо что-то со мной не так ...
Ведь мне близок осенний парк,
И его панорамы
Кто-то пишет о ранах, кто пойдет рано,
А, я буду последний
Кто захочет быть вами.
Так много спама, рекламы,
Прячут солнце за хвмары,
И бесполезно.
Умирает в двадцать,
Похоронят в сорок.
И так все нация, стыдно.
Наверное, это я ...
А нет, не наверное, а я,
Схожу с ума,
Читаю Дюма,
Собираю стихи по дворам,
И что-то со мной не так.
Я люблю осеннюю погоду,
К себе нового привыкаю понемногу.
Не так оно как-то,
Все то произошло, как произошло.
Только я не такой,
Не хотел я быть таким.
Что-то наполнит стихи,
Наполнит меня, весла, пустым ...
Состояния смешным и простым.
Сегодняшний я, слышишь меня?
Ты прости, прости
