КОЗАК МАМАЙ
(Музика О. О. Стадника, слова Д. Кулиняка)
В степу, ніби вічність розлого широкім,
На схилі крутому багряного дня
Закинувши лихо у трави високі
Козак грає думу на гриві коня.
Козак грає думу на березі ночі
І тирса як хвилі під вітром шумить
А смерть зазирає в козацькії очі
Завжди несподівано вічна як мить.
Ніхто і ніколи її не зупинить
На ріднім порозі вона здоганя.
Закинувши кобзу-подругу за спину
Козак грає думу на гриві коня.
Козак грає думу і смертю об землю
Звичайний козак вироста в Мамая
Того, що крізь ночі осліплено темні
Як образ несла Україна моя.
Даремно вдивляючись в обрії білі
Його виглядає з походу рідня
Він став Мамаєм і на смерті могилі
Козак грає думу на гриві коня.
Казак Мамай
(Музыка А. А. Стадник, слова Д. Кулиняка)
В степи, будто вечность пространно широком,
На склоне крутом багрового дня
Забросив беда в травы высокие
Казак играет думу на гриве коня.
Казак играет думу на берегу ночи
И опилки как волны на ветру шумит
А смерть заглядывает в казацкие глаза
Всегда неожиданно вечная как мгновение.
Никто и никогда ее не остановит
На родном пороге она здоганя.
Забросив кобзу-подругу за спину
Казак играет думу на гриве коня.
Казак играет думу и смертью о землю
Обычный казак вироста в Мамая
Того, что сквозь ночи ослеплены темные
Как образ несла Украина моя.
Зря всматриваясь в горизонте белые
Его выглядит из похода родня
Он стал Мамаем и на смерти могиле
Казак играет думу на гриве коня.
