Текст песни Дмитро Гнатюк - Квітка з полонини

Із давніх вже давен, на полонині, ген,
Є квіточка ромен, що зір манить.
Цю квітку запашну, чаклунку чарівну
Дала ти, щоб одну тебе любить.

І я люблю з тих пір тебе, дівчино з гір,
Спокою вже, повір, мені нема.
Бо довгі ночі, дні, і на яву, і в сні,
Мов шепче хтось мені, любить дарма.

Кохання два слівця - де сонячні серця,
А безнадійність ця - глибокий жаль.
Від надаремних мрій тьмяніє розум мій,
Дівчина чорних вій - моя печаль.
Та стільки раз в житті стрічаю гори ті
Надхмарні і круті - красу свою.
Завжди у квітці тій маленькій дорогій
Я бачу образ твій - любов мою.

Люблю тебе, дівча із полонини,
Замріяною квіткою назвав
Тобі наймення чарівливе дав,
Бо думаю про тебе щохвилини.
Тебе люблю я, квітко з полонини,
Ти перше посміхнулася мені,
Як теплі сонця промені ясні,
Як пісня із карпатської вершини.

Минають літечка, засохла квіточка,
Що біля серденька її поклав.
Вже більш не бачену, в цвіт закосичену,
Тебе утрачену, я знов згадав.
Бо ти, як перший цвіт зробила ранній світ
У серці юних літ що не згасав.
Та я не знав і сам, що в полонині там
Ромен ще звуть ім'ям "люби мене".

Та я не знав і сам, що в полонині там
Ромен ще звуть ім'ям "люби мене"...

С давних уже времен, в долине, ген,
Есть цветочек ромэн, что зрение манит.
Этот цветок ароматный, колдунью волшебную
Дала ты, чтобы одну тебя любит.

И я люблю с тех пор тебя, девушка с гор,
Покоя уже, поверь, мне не.
Потому длинные ночи, дни, и на яву, и во сне,
Как шепчет кто-то мне, любит зря.

Любовь два словца - где солнечные сердца,
А безнадежность эта - глубокое сожаление.
От напрасно мечтаний тускнеет ум мой,
Девушка черных ресниц - моя печаль.
И столько раз в жизни встречаю горы и
Заоблачные и крутые - красоту свою.
Всегда в цветке той маленькой дорогой
Я вижу образ твой - любовь мою.

Люблю тебя, девочка с пастбища,
Мечтательно цветком назвал
Тебе наименование чарующее дал,
Потому думаю о тебе каждую минуту.
Тебя люблю я, цветок с полонины,
Ты прежде улыбнулась мне,
Как теплые солнца лучи ясные,
Как песня с карпатской вершины.

Проходят страдную, засохла цветочек,
Что у сердечки ее положил.
Уже более невиданную, в цвет украсил,
Тебя утраченную, я снова вспомнил.
Ты, как первый цвет сделала ранней мир
В сердце юных лет что не угасал.
Но я не знал и сам, что в долине там
Ромен еще называют именем "люби меня".

Но я не знал и сам, что в долине там
Ромен еще называют именем "люби меня" ...