На березі морськім тебе побачив.
Не зразу я впізнав той світлий смуток.
Колись для тебе я багато значив,
Тримала міцно ти мене за руку.
Лунала у серцях у наших пісня,
Була у нас вона одна на двох.
Тепер наша любов, мов зірка пізня.
Про неї нехай знає тільки Бог.
Згадав я роки юні, безтурботні.
В середині усе враз сколихнулось.
Нас розділяють кілометрів сотні.
Все проминуло, мила, проминуло…
Оленко, ти моя любов досвітня!
Знов викарбую тебе в серці.
Тебе згадаю і весна розквітне,
Душі моєї ти люстерце.
Для тебе Лесиком я завжди буду,
Тобі це прізвисько навік дарую.
Була наша любов без пилу й бруду.
Як жаль, що тебе більше не почую.
Тобі дарую квітку на прощання.
Мій крик душі, хай чайкою озветься.
Навік у серці збережу наше кохання,
А юність у думки не раз вернеться…
I saw you on the seashore.
I did not immediately recognize that bright sadness.
I used to mean a lot to you,
You held my hand tightly.
The song resounded in our hearts,
We had it one for two.
Now our love is like a late star.
Only God knows about it.
I remembered the young, carefree years.
In the middle, everything stirred at once.
We are separated by hundreds of kilometers.
It's all over, darling, it's over…
Olenko, you are my dawn love!
I will carve you in my heart again.
I will remember you and spring will blossom,
You are the mirror of my soul.
I will always be Lesik for you,
I give you this nickname forever.
Our love was without dust and dirt.
It's a pity I won't hear from you again.
I give you a farewell flower.
My cry of the soul, let the seagull resound.
I will keep our love in my heart forever,
And youth will come back to mind more than once…
