Скажи чому, мов лебеді у даль,
Летять роки за обрій біло-синій.
Скажи чому в душі моїй печаль.
Для щастя треба що людині?
Життя у скроні сивину впліта,
Тягар буденний в душу поселився.
І моя юність в далі відліта,
А я сповна ще нею не напився.
Нехай летить, її я відпущу.
У дні осінні гордо покрокую.
Дайте напитись щастя, мов дощу.
Я на весні ще може заквітую.
Летіть-летіть мої весняні дні,
Не до снаги мені з вами зрівнятись.
Багато щастя буде на землі,
Мені ж із осінню повік кохатись.
Мудрість не знайдеш, як не поживеш.
Життя дороги не такі тернисті.
Щось може втратиш, ну а щось знайдеш.
Дні то похмурі, то джерельно-чисті.
Коханим будеш, а кохати – ні.
Чи навпаки любитимеш без тями.
Можливо, знайдеш щастя на землі,
А може ти повік самотнім станеш.
Расскажите почему, как лебедей на расстоянии,
Годы летят по горизонту белого и синего.
Скажи, почему в моей душе моя грусть.
Для счастья необходимо, чтобы человек?
Жизнь в храме седых волос,
Бремя в душе обосновалось.
И моя юность в полете,
И я не напился полностью.
Пусть он летит, я отпущу ее.
В дни осени я с гордостью шагает.
Дайте счастье как дождь.
Я все еще могу расцвести весной.
Муха в моих весенних днях,
Не до силой мне соответствовать вам.
Много счастья будет на земле,
Я люблю свои веки с осенью.
Вы не найдете мудрость, так как не живете.
Жизнь дороги не такая колючая.
Вы можете что -то потерять, ну, вы найдете что -то.
Дни мрачные, исходные пастбища.
Вы будете любимы и любите - нет.
Будете ли вы любите без сознания.
Может, вы найдете счастье на земле,
И, может быть, ты станешь одиноким.
