Скільки болю у тій сивині,
Скільки мудрості в ваших очах.
Чому, тату , в вас очі сумні?
Чому туга на ваших плечах?
Ви по тернам ішли до мети,
Дарували нам щиру надію.
Ви нам шлях в майбуття освітили.
Чому ж скроні ваші сивіють?
Чому молодість в ваших очах
Ледь жевріє, мов іскра в багатті?
Чому сльози ллєте по ночах?
Живемо ж ніби ми в благодаті.
Все тому, що , мов птахи у даль,
Летимо від отчої хати.
У душі у батька печаль,
Бо нема вже кого колихати.
Не дзвенить вже дитячий сміх
У садочку, де яблуньки білі.
Не леліє він поглядом їх.
Де ж ви, діточки, мої милі?
Посивію без вас в самоті,
Туга зморшками вкриє обличчя.
Ви до батька частіш летіть.
Щохвилини вас подумки кличу.
Прилітайте в гніздечко своє,
У садочок, де яблуньки білі.
Жайвір тугу, мов воду п’є .
Де ж ви діточки мої милі…
How much pain in that gray hair,
How much wisdom in your eyes.
Why, Dad, are your eyes sad?
Why the longing on your shoulders?
You walked on thorns to the goal,
They gave us sincere hope.
You have illuminated our path to the future.
Why do your temples turn gray?
Why youth in your eyes
Barely gurgling like a spark in a fire?
Why do you shed tears at night?
We live as if we are in grace.
All because, like birds in the distance,
We fly from the father's house.
In the soul of the father sadness,
Because there is no one to shake anymore.
Children's laughter no longer rings
In the garden, where the apples are white.
He does not cherish their gaze.
Where are you, children, my dear?
I will turn gray without you in solitude,
Longing wrinkles will cover the face.
You fly to your father more often.
I call you mentally every minute.
Fly to your nest,
In the garden, where the apples are white.
The jay is as sad as drinking water.
Where are you my dear children…
