В нас Новий рік, а десь гримить гроза.
Стріляють там, мов сніг, летять снарядии.
А на очах бринить німа сльоза,
А мати шепче: "Де ж мої солдати?"
Вона і в день, і в ніч біля вікна
Молитву шепче, виглядає сина.
Укрила її коси сивина.
Не спить вона, бо стогне Україна.
Всім звісточка із фронту прилетить
І тільки їй нічого не приходить.
Душа її від туги защемить,
А тіло вже від болю зводить.
Вже рік минув, двір листям замело.
Вернувсь... Іде... До рідного порогу.
Матуся не виглядує в вікно,
Її душа тепер належить Богу.
Не дочекалась лебедя вона,
Засохла й вишня біля її хати.
Хай буде прокляти ота війна,
Через яку померла тая мати...
У нас Новый год, а где-то гремит гроза.
Стреляют там, как снег, летят снарядиы.
А на глазах звучит немой слеза,
А мать шепчет: "Где же мои солдаты?"
Она и в день, и в ночь у окна
Молитву шепчет, выглядит сына.
Укрыла ее косы седина.
Бодрствует она, потому стонет Украины.
Всем весточка с фронта прилетит
И только ей ничего не приходит.
Душа от тоски защемит,
Тело уже от боли сводит.
Уже год прошел, двор листьями замело.
Возвратился ... Идет ... К родному порогу.
Мамочка не виглядуе в окно,
Ее душа теперь принадлежит Богу.
Не дождалась лебедя она,
Засохла и вишня у ее дома.
Да будет проклят эта война,
За которой умер тая иметь ...
