Коли ми йшли удвох з тобою
Вузькою стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладить милому волосся
Щаслива, ніжна наречена...
А ти ішла поперед мене,
Моя струнка, солодка згубо,—
І я помітив, як ти грубо
Топтала колоски пшениці,
Що нахилились до землиці.
Немов траву безплідну, дику
Топтала і не чула крику
Тих колосочків. Без оглядки
Ти йшла собі, а в мене — згадки
Про те, як на чужому полі
Збирав я нишком колосочки
В поділ дитячої сорочки.
О, я хотів тобі сказати,
Що те колоссячко вусате —
То невсипущий труд мозільний,
То молодим калач весільний,
То для дітей пахуча булка,
То хліб, що матінка-гуцулка
З долівки вчила піднімати,
Як батька в руку, цілувати;
Та я змовчав. Я йшов покірно,
Бо я любив тебе надмірно,
Але мені тоді здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.
Когда мы шли вдвоем с тобой
Узкой тропинкой по полю,
Я гладил золотые колосья,
Как гладит милому волос
Счастливая, нежная невеста ...
А ты шла впереди меня,
Моя стройная, сладкая смерть, -
И я заметил, как ты грубо
Топтала колоски пшеницы,
Что наклонились к землицы.
Словно траву бесплодную, дикую
Топтала и не слышала крика
Тех колосками. без оглядки
Ты шла себе, а у меня - упоминания
О том, как на чужом поле
Собирал я тайком колосочки
В разделе детской рубашки.
О, я хотел тебе сказать,
Что то колоссячко усатое -
Так неусыпный труд мозильний,
То молодым калач свадебный,
То для детей пахучая булка,
То хлеб, что матушка-гуцулка
С пола учила поднимать,
Как отца в руку, целовать;
И я промолчал. Я шел покорно,
Я любил тебя чрезмерно,
Но мне тогда показалось,
Что это не золотые колосья,
Что это любовь мою безграничную
Истоптали так неосторожно.
