Я так хотів би знову чекати,
Знову троянди їй дарувати,
Знову вуста її цілувати,
Знов Колискову ніжно співати.
Та час іде і зовсім не лічить,
Згадка про неї душу калічить.
Як же могла вона так зробити?...
Боже як важко без неї жити…
Я так хотіла з ним разом бути,
Бачити очі і голос чути,
Ніжно в обійми йому пірнути,
І серед ночі свічку задути.
Та час іде і зовсім не лічить,
Згадка про нього душу калічить,
Ну як же зміг таке він зробити?...
Боже, як важко без нього жити…
Я так хотел бы снова ждать ,
Опять розы ей дарить ,
Опять уста ее целовать ,
Опять Колыбельную нежно петь.
Но время идет и вовсе не считал ,
Упоминание о ней душу калечит.
Как же могла она так сделать? ...
Боже как трудно без нее жить ...
Я так хотела с ним вместе быть ,
Видеть глаза и голос слышен ,
Нежно в объятия ему нырнуть ,
И ночью свечу задуть .
Но время идет и вовсе не считал ,
Упоминание о нем душу калечит ,
Ну как же смог такое он сделать? ...
Боже, как трудно без него жить ...