Я пам’ятаю ночі, стомлені сонцем очі
Дивилися на тебе і задихалось небо,
А ми були щасливі, наївні, несміливі,
Та під будинком вітер позривав з асфальту квіти.
Дарив тобі букети і малював сюжети
Про те, що буде з нами піснями між рядками,
І ми були щасливі, наївні, несміливі,
Вивчали кожен дотик, ти найтяжчий мій наркотик.
Зігрітися не вдасться, бо невідоме щастя
У снах вбиває душу та вижити я мушу,
І плачуть серед ночі стомлені сонцем очі,
Тепер тебе не бачу і я плачу, плачу, плачу.
Куди ведуть нас боги, які іще дороги
Дозволять нам зігрітись і хоч на мить зустрітись.
І будем ми щасливі, закохані, сміливі,
Пізнаєм кожен дотик – ти найкращий мій наркотик.
Я помню ночи, уставшие солнцем глаза
Смотрели на тебя и задыхался небо,
А мы были счастливы, наивные, робкие,
И под домом ветер сорвал с асфальта цветы.
Дарил тебе букеты и рисовал сюжеты
О том, что будет с нами песнями между строками,
И мы были счастливы, наивные, робкие,
Изучали каждое прикосновение, ты тяжелый мой наркотик.
Согреться не удастся, потому неизвестно счастье
В снах убивает душу и выжить я должен,
И плачут ночью уставшие солнцем глаза,
Теперь тебя не вижу и я плачу, плачу, плачу.
Куда ведут нас боги, которые еще дороги
Позволят нам согреться и хоть на мгновение встретиться.
И будем мы счастливы, влюблены, смелые,
Познаем каждое прикосновение - ты лучший мой наркотик.
