У тобі так багато сторін.
Я просто не розумію,
я просто хочу спитати тебе:
чому ти настільки красива!?
Чому в мене ціла купа дивних речей,
яких я не розумію,
яких я не відкриваю тобі,
бо це все може вбити,
Тебе це може вбити.
Трошки більше, ніж навхрест,
зав’язались вузлики,
і не розірвати, і не розв’язати.
Доторкнутись до зіниць...
Я навік в тобі застиг...
Все це так спонтанно
І чомусь банально.
Знати, думати, себе побачити зі сторони,
можливо, все в житті можливо!
Приспів
З двадцять другої весни
я закину свої принципи;
Це буває рідко, але так помітно...
Друзі всі здуріли, мов
всіх понесло на любов,
і ніхто не вправі,
тут вже ніхто не вправі
стримати чи зупинити... це ж нормально...
Треба бути нам... якось жити нам!..
In you so many parties.
I just do not understand
I just want to ask you:
why are you so beautiful !?
Why do I have a whole bunch of strange things
I do not understand
I will not open you,
because it can kill everything,
You can kill it.
A little more than a cross,
ensuing nodules,
and not break, nor solved.
Touch the pupils ...
I froze in you forever ...
All this so spontaneously
And somehow banal.
To know, to think, to see myself from outside,
perhaps all life possible!
Chorus
On the twenty-second spring
I let down his principles;
It happens rarely, but noticeably ...
Friends all silly like
all suffered for love,
and no exercise,
There is no right to
restrain or stop ... it's okay ...
It should be us ... somehow we live! ..
