Одного туманого ранку,
Коли сонце сходить так поволі,
Після битви під Крутами
Вмирав її молодший син,
Мужньо, як воїн.
Крізь сльози вона
Й сьогодні чує його голос.
Ма, якщо б прожити знов життя,
Якщо б мій шлях не мав кінця,
Якщо б вогонь не гас в серцях,
То я, то я б усе віддав лише,
Щоб обійняти знов тебе.
Остання посмішка полинула
Та застигла на його обличчі,
Життя промайнуло в
Одну мить перед очима.
Немов у дитинстві його
Торкнулися руки матері,
І у свої остані хвилини
Він почув її плач.
Мій син, якщо б вернути час назад,
Якщо б не сльози на очах,
Якщо б здолати свій страх,
То я, я б віддала усе лише,
Щоб обійняти знов тебе.
Якщо б вернути час назад,
Якщо б не сльози на очах,
Якщо б здолати свій страх,
Якщо б прожити знов життя,
Якщо б мій шлях не мав кінця,
Якщо б вогонь не гас в серцях.
Нехай, стотисяч років пройде ще,
Щоб обійняти знов тебе.
Одного тумане утра,
Когда солнце восходит так медленно,
После битвы под Крутами
Умирал ее младший сын,
Мужественно, как воин.
Сквозь слезы она
И сегодня слышит его голос.
Ма, если бы прожить снова жизнь,
Если бы мой путь не имел конца,
Если бы огонь не гас в сердцах,
Я, то я бы все отдал лишь,
Чтобы занять вновь тебя.
Последняя улыбка полетела
И застыла на его лице,
Жизнь прошла в
Одно мгновение перед глазами.
Как в детстве его
Коснулись руки матери,
И в свои последние лет минуты
Он услышал ее плач.
Мой сын, если бы вернуть время назад,
Если бы не слезы на глазах,
Если бы преодолеть свой страх,
Я, я бы отдала все только,
Чтобы занять вновь тебя.
Если бы вернуть время назад,
Если бы не слезы на глазах,
Если бы преодолеть свой страх,
Если бы прожить снова жизнь,
Если бы мой путь не имел конца,
Если бы огонь не гас в сердцах.
Пусть, сто тысяч лет пройдет еще,
Чтобы занять вновь тебя.
