Ішов відважний гайовий до лісу темного,
Ішов відважний гайовий до лісу темного,
За ним ішла дівчинонька,
Така гарна, як зіронька,
Він взяв її за рученьку, до лісу проводив.
На зустріч їм серна бігла стежкою по-під ліс,
На зустріч їм серна бігла стежкою по-під ліс,
Він виміряв, він вистрілив,
В саме серце її вцілив,
Ой темна ніч тоді була, як він її убив.
Пішов відважний гайовий дивитись, що він вбив,
Пішов відважний гайовий дивитись, що він вбив,
Його мила в крові лежить,
Останнє слово говорить:
Ой, милий мій, що ж наробив, що я вмирати мушу.
Набив відважний гайовий рушницю знов свою,
Набив відважний гайовий рушницю знов свою,
Він виміряв, він вистрілив,
В саме серце собі вцілив.
Ой темна ніч тоді була, як він себе убив.
А соловейко на калині сумно щебетав,
А соловейко на калині сумно щебетав,
Він бачив все і розказав,
Як милий з милою прощався,
А темна ніч тоді була, як він з нею прощався.
Шел отважный роща в лес темного,
Шел отважный роща в лес темного,
За ним шла дивчинонька,
Так хороша, как звездочка,
Он взял ее за ручку, в лес проводил.
На встречу им серна бежала по тропинке по-под лес,
На встречу им серна бежала по тропинке по-под лес,
Он измерил, он выстрелил,
В самое сердце ее попал,
Ой темная ночь тогда была, как он ее убил.
Пошел отважный роща смотреть, что он убил,
Пошел отважный роща смотреть, что он убил,
Его мыла в крови лежит,
Последнее слово говорит:
Ой, милый мой, что же наделал, что я умирать должен.
Набил отважный роща ружье вновь свою
Набил отважный роща ружье вновь свою
Он измерил, он выстрелил,
В самое сердце себе попал.
Ой темная ночь тогда была, как он себя убил.
А соловей на калине печально щебетал
А соловей на калине печально щебетал
Он видел все и рассказал,
Как милый с милой прощался,
А темная ночь тогда была, как он с ней прощался.
