По кому там вже знову плаче пісня?
Хто знов помер, хто випав із сідла.
Все менше нас на конях, а опісля,
Останній як впаде, прийде імла.
Настане тьма, ні проблиску, ні звуку.
Лиш день у день, мов ніч, лиш тінь у тінь.
І надаремне ти простягнеш руку -
То все примари вимерлих створінь.
І ти затиснеш пустку у долонях.
І будеш мовчки плакати без сліз,
Коли вночі присниться, що на конях
Ще хтось летить, мов поїзд, під укіс.
Та вже нема, нема кому летіти.
В порожніх сідлах вороння сидить.
Яка ж, яка заморська аква віта
Ще хоч би сотню здатна воскресить?
Нема, нема, пусті конячі спини.
Лиш десь із кузні все ще чути клеп.
Якийсь коваль, напевне, що причинний,
Кує коней і знов пускає в степ.
For whom there are again crying song?
He died again, who fell from the saddle.
Fewer of us riding and later,
As last fall, will haze.
Darkness will come, no glimmer, no sound.
Only a day by day like night, Only the shadow of a shadow.
And in vain do you stretch a hand -
So all the ghosts of extinct creatures.
And you hold hands in the wasteland.
And thou shalt silently crying without tears,
When night dream that riding
Someone else is flying like a train derailed.
Yeah no, no one to fly.
In the empty saddles crows sitting.
What is that overseas aqua vita
Yet even able to raise a hundred?
No, no, blank horse back.
Surely somewhere in the smithy still hear klep.
Some blacksmith sure that the causal,
Forges horses again and let the plain.
