коли дні заплутуються, як волосся
коли повітря звисає важким каркасом
коли ти врешті розплющуєш очі
зранку наприклад або опівночі
спрагла і виснажена черговим сном
руки самі лягають на тепле обличчя
руки лягають тобі на чоло
аби хоча б якось тебе втихомирити
аби хоча б щось тобі допомогло
врешті виплутатись із цього лабіринту
врешті визнати, що тобі це набридло…
кожен раз оглядатись в минуле
кожен раз опускатись глибоко на дно
земні справи аж надто безжально заплутані
але грузнути в них – ризиковано.
так, як день переходить у ніч
так, як дихати хочеться щосекунди
так, як ти спішиш до нього на зустріч
так, як він для тебе повсюди
так, як спека виснажує невблаганно
так, як розкіш не в тому, щоб бути багатим
так, як радість безслідно загоює рани
так, як місяць нас тихо вкладає спати
відпусти всі тривоги із серця
просто вижени все, що зайвим було
хай неспокою нитка візьме й розірветься
і розплутається що до цих пір не могло.
Когда дни запутались, как волосы
Когда воздух висит тяжелая рама
Когда вы в конце концов откроете глаза
утром или в полночь
жажду и истощена следующим соном
Руки сами лежат на теплое лицо
Руки лежат на лбу
Если хотя бы как -то ты успокаиваешь
что, по крайней мере, что -то помогло тебе
Наконец убирайся из этого лабиринта
В конце концов признай, что ты устал ...
Каждый раз, чтобы заглянуть в прошлое
Каждый раз, чтобы углубиться в дно
земные дела слишком безжалостно смущены
Но это рискованно.
Да, когда день уходит в ночь
Да, как дышать каждую секунду
Да, когда ты бросаешься к нему на встречу
как он повсюду
как тепло растет неуклонно
Да, как роскошь, чтобы не быть богатым
Да, как радость без следа лечит раны
Да, так как луна заставляет нас спокойно спать
відпусти всі тривоги із серця
Просто изгоньте все, что было излишним
Пусть тревога займет и сломается
і розплутається що до цих пір не могло.
