Цілувати сліди твої мовчки
й відпускати слова ще до того, як ти
переступиш межу недоступності…
В атмосферу нечутності,
де немає присутності
вмонтувала твої голоси.
Безліч масок і пасок безпеки
на останній залишила станції.
А ці вічні дистанції - елементи сенсації.
І сліди цілувати, монолог гамувати -
розчинятись в повітрі, у небі, в дощі...
Лиш вперед крокувати і слова зігрівати
у зеленому-темно плащі.
Віддавати думки, малювати дрібнички,
смакувати листами, намагаючись звички
проганяти й ламати себе,
бо колись дарувала усе,
та не те, бо пусте…
Усміхатись, коли
це і так не потрібно,
не так просто і просто не так,
цілувати сліди безупинно,
відчайдушно триматись,
чекати на знак.
На маяк і на так.
На твоє «так».
Ірина Мороз (с)
Целовать следы твои молча
и отпускать слова еще до того, как ты
переступишь черту недоступности ...
В атмосферу неслышимости,
где нет присутствия
встроила твои голоса.
Множество масок и ремень безопасности
на последней оставила станции.
А эти вечные дистанции - элементы сенсации.
И следы целовать, монолог подавлять -
растворяться в воздухе, в небе, в дожди ...
Только вперед шагать и слова согревать
в зеленом темно плаще.
Отдавать мысли, рисовать безделушки,
смаковать письмами, пытаясь привычки
прогонять и ломать себя,
ибо когда дарила все,
и не то, потому что пустое ...
Улыбаться, когда
это и так не нужно,
не так легко и просто не так,
целовать следы непрерывно,
отчаянно держаться,
ждать знак.
На маяк и на так.
На твое «да».
Ирина Мороз (с)
