і поки я тут стою
вивчаю тебе ніби під мікроскопом
втрачаю частину себе, аби віднайти нову
повз наше взуття мчать у звичні місця потяги
їх не спинити навіть собою
ти надто близький
щоб образити докором
твій погляд – це ліки, твій дотик, мов сніг
що все ще лягає на плечі без огляду
на те, що вже квітень нас підстеріг
і час дорогий
час безцінний з тобою
він тисне на газ, я ж прошу – зупинись!
бо те, що знайшли ми торік весною
варте того, щоб ще раз подивитись
й так багато того
що не варте нічого
так багато тих слів, без яких ми могли б обійтись
так багато речей, які роблять валізу важкою
мрій так багато, які ще мають здійснитись
і так мало тебе
і нестерпне таке чекання
і солодкий такий кожен день, що не просить спішити
і вже рідні такі ці тіла й ці щоденні зізнання
і прекрасна любов, яку можна і треба ділити.
Ірина Мороз
И пока я здесь стою
Я изучаю тебя, как будто под микроскопом
потерять часть себя, чтобы найти новую
мимо нашей обуви бросается в обычные места поездов
им не останавливаться даже сами
Ты слишком близко
Обидеть с упреком
Ваш вид - лекарство, ваше прикосновение, как снег
это все еще лежит на плечах без экзамена
о том, что апрель ждал нас
И время дорого
Время бесценное с тобой
Он нажимает на газ, спрашиваю - остановись!
За то, что мы нашли в прошлом году весной
Стоит еще раз
И так много из этого
Это ничего не стоит
так много слов, которые мы могли бы обойтись без
Так много вещей, которые делают чемодан тяжелым
Мечтайте так много, которые еще предстоит сбыться
И так мало для тебя
и невыносимое такое ожидание
И сладкий такой каждый день, который не просит спешить
И уже родственники этих тел и эти ежедневные признания
И прекрасная любовь, которая может и должна быть разделена.
Ирина Мороз
