грізні мої думки і ця невизначеність, що так набридла, як запах
який ненав’язливо корчить із себе твого тимчасового власника
а ти бережеш той парфум, як останній
і зволікаєш усе, зволікаєш…
сумніви ці безкінечні, затяжні докори, відчай розмитий і обережність,
яка ніби в перший політ, але вправно і впевнено
вкотре збиває з ніг
знай, я залежна
знай, я настільки збентежена,
що навіть видих і вдих – наче дика невпевненість
що навіть сон до опівночі – завжди невиспаність
що навіть ранок удосвіта – тихий і звичний вже
як мовчазний співрозмовник
і так втомило мене таке замкнуте коло
так втомило мене
пересипати з пустого в порожнє і ці щоденні нові слова
різних мов любові, які не встигаю вивчити
й всі ці знання, що горою до звершень нових накопичуються
тиснуть й нерідко вилазять боком
паузи ці – то короткі, то довгі – лише провокують ховатись
і ця закритість – це ніби новий лейтмотив
новий епізод
щоб назад не вертатись.
my thoughts are terrifying and this uncertainty that is as annoying as the smell
which is unobtrusively grumbling from your temporary owner
and you keep that perfume like the last one
and you procrastinate everything, you procrastinate ...
these doubts are endless, lingering reproaches, despair is blurred and caution,
which seems to be in the first flight, but skillful and confident
knocking him down again
know, i'm addicted
know, I'm so embarrassed
that even exhalation and inhalation seemed like wild uncertainty
that even midnight sleep is always awake
that even morning dawn is quiet and familiar already
as a silent interlocutor
and so tired of me in such a closed circle
so tired of me
pour from empty to empty and these daily new words
different languages of love that I don't have time to learn
and all this knowledge that grieves for the accomplishments of new ones is accumulating
pressed and often get out of the way
these pauses are short, then long - they only provoke hiding
and this secrecy is like a new leitmotif
new episode
not to go back.
