будні затягують нас в чергову депресію
затяжну, безвилазну, довгу
все, що довкола - суцільна агресія
яка важким каменем тисне у голову.
я не така, як колись ти вподобав, із першого погляду
дні оповиті дощами і снігом завжди лишають калюжі
які висихають. згодом.
я розповідаю про того, хто поряд сидить і голубить
навіть, коли я сплю і не чую
навіть, коли до нас хмари байдужі -
зорі тут падають завше під ноги
і я цілую тебе. цілую.
ти прокидаєшся в дні новому і все прекрасне довкола танцює.
я усміхаюся й зовсім ще сонна
тебе обіймаю хвилястим волоссям
ти кажеш: лоскоче мене, лоскоче.
а я: це здалося тобі, здалося…
будни затягивают нас в очередную депрессию
затяжную, безвылазно, длинную
все, что вокруг - сплошная агрессия
которая тяжелым камнем давит в голову.
я не такая, как когда-то ты полюбил, с первого взгляда
дни окутаны дождями и снегом всегда оставляют лужи
которые высыхают. позже.
я рассказываю о том, кто рядом сидит и ласкает
даже когда я сплю и не слышу
даже когда к нам облака равнодушны -
зори здесь падают всегда под ноги
и я целую тебя. целую.
ты просыпаешься в дни новому и все прекрасное вокруг танцует.
я улыбаюсь и совсем еще сонная
тебя обнимаю волнистыми волосами
ты говоришь: щекочет меня, щекочет.
а я: это показалось тебе, показалось ...
