Як довго я не розплітала коси
І цілу ніч не слухала дощі,
І ще не знала, що прийшов назовсім
Та чула,- це всеношна для душі.
Якою довгою здалась розлука,
Я перестала чути глибину,
На сьоме небо твої мужні руки
Мене зуміли знову повернуть.
Як довго не дивилась очі-в-очі,
Як довго не спивала тиші з вуст,
Згубила хрестик, - може хто наврочив?
Тебе не чути мій Золотоуст.
Прости, пробач, такого стоголосся
Іще не чуло небо голубе,
Тобою ця благословенна осінь,
Вростаюсь і віддячую тебе.
How long have I not untied the braids
And she did not listen to the rain all night,
And she did not yet know that he had come forever
But I heard - it's all-night for the soul.
How long did the separation seem,
I stopped hearing the depth,
To the seventh heaven are your courageous hands
They managed to bring me back again.
How long did she not look face to face,
How long did she not drink the silence from her lips,
I lost the cross - can anyone tell me?
You can't hear me, my Chrysostom.
Sorry, sorry, such a hundred voices
I haven't heard the blue sky yet,
You have this blessed autumn,
I grow up and thank you.
