Тільки уявити:
скоро ти говоритимеш про неї в минулому часі,
згадуватимеш як мимовільну слабкість чи непритомну залежність.
Скоро вечір цей загорнеться спомином у її волоссі та загубиться у глухій пам’яті старих стін.
І її не стане.
І її не буде.
Ти сам цього захочеш.
Завтра вона стане скупою буденністю.
Здаватиметься надокучливою звичкою
чи нагадуватиме про себе бутафорною самотністю
І її не буде…
Її не буде!
Ти забуватимеш її фрагментами та відпускатимеш деталями,
допоки вітер не зітре сліди чи хвилі не сховають останні спогади.
Спочатку запах, потім дотик, згодом відвертісь поглядів та інтимність ваших розмов.
А поки вона застеляє твою постіль,
поки вона засинає в спокої
і готова розчинитись в твоїх очах.
А поки у вас спільні плани.
Спільні погляди і спільний напрям.
А поки між вами ще стільки не сказаного,
ще стільки всього нездійсненого,
яке обов’язково все зіпсує - і стане байдуже,
що було зроблено, чи що було пройдено,
бо одна зірвана фраза
миттю заперечить пасажі твоїх почуттів,
зачепить живе і зробить його безповоротно мертвим.
І її не стане.
Її не стане.
Бо потім вона обернеться спиною, а ти не зможеш знайти сил,
скажеш, що:
думки не панацея і тобі вистачить повітря,
тільки завтра обов’язково настане,
а вона залишиться лише жінкою, про яку ти говориш в минулому часі.
Just imagine:
soon you will talk about her in the past tense,
you will refer to it as involuntary weakness or unconscious addiction.
Soon this evening will be wrapped in memory in her hair and lost in the deaf memory of the old walls.
And it will not.
And it won't be.
You want it yourself.
Tomorrow it will become a miserable everyday life.
It will seem annoying habit
whether it will remind itself of a lonesome loneliness
And it won't be ...
She will not be!
You will forget her snippets and release details,
until the wind clears the tracks or the waves hide the last memories.
First the smell, then the touch, then look away and the intimacy of your conversations.
And while she covers your bed,
until she falls asleep alone
and ready to dissolve in your eyes.
In the meantime, you have common plans.
Shared views and shared direction.
In the meantime, not much has been said between you yet,
so much more unfulfilled,
which is sure to ruin everything - and it will be indifferent,
what was done or what was done,
because one is a broken phrase
a moment will deny the passages of your feelings,
it will affect the living and make it permanently dead.
And it will not.
She will not.
Because then she will turn her back and you will not be able to find the strength,
you will say that:
thoughts are no panacea and you have enough air,
only tomorrow is bound to come,
and she will remain only the woman you are talking about in the past.
