Текст песни Іван Байдак - У мене ніхто ніколи не закохувався....

У мене ніхто ніколи не закохувався, жінки були мов прохідні поїзди, немов короткі обідні перерви, передчасні оргазми.
Вони залишали мене в холодні довгі ночі розбитим, як оманливі дзеркала, знівеченим, як зношений одяг, спустошеним, як запас мого бару…
Вони ішли, а я писав поеми, губився серед запитань, знаходячи нові дилеми, сидів і згадував навіщо взагалі це все розпочалось…

Здавалось, вони скоріше спробують вегетаріанство, змінять стать і зневіряться в релігії, звернуться до пластичної хірургії, огорнуть своє тіло татуюваннями, тобто спробують в цьому світі все, але навіть тоді у мене не закохаються…

У мене ніхто ніколи не закохувався:
навіть коли ми кохались у парках та скверах, курили на дахах закинутих будинків, сварились у переповнених трамваях, вони ніколи в мене не закохувались…

Вони не закохувались коли втікали з моїх обіймів, коли намагались врятуватись, посилаючись на недовіру контрацептивам, збій менструального циклу та інші протерті відмовки… Коли зрештою піддавались на мої любощі, коли їх накривала нестримна хвиля бажання, а шкіра наповнювалась вологістю заборони.
Вони ніколи в мене не закохувались…

Вони ніколи в мене не закохувались. Вони розчинялись, мов цукор у каві, шукали ніжність, яку давно забули, спокій, який назавжди втратили… Я для них лише приємний спогад, яскрава подія, яку запишуть в щоденник, постійно згадуватимуть, але ніколи не сприйматимуть всерйоз…

Бо хто ти є? Простий знедолений письменник, який сковує красивими словами, а солодким голосом переконує у їх відвертості, про що я тільки думаю, засліплений ідеєю мистецтва, коли пишу ці душевні історії чи вдовольняюсь ласками випадкових грішниць, і чи надіюсь, що одного разу ти прийдеш мов ранкова прохолода, чи, одержимий пристрастю, я продовжую вбиватись у нових рядках…

Здається, колись мої чорнила висохнуть, я ж випишусь до останньої краплі крові, а ти ніколи в мене не закохувалась, ТИ завжди любила лише моїх героїв…

У меня никто никогда не влюблялся, женщины были как проходные поезда, словно короткие обеденные перерывы, преждевременные оргазмы.
Они оставляли меня в холодные долгие ночи разбитым, как обманчивы зеркала, изуродованным, как тряпки, опустошенным, как запас моего бара ...
Они шли, а я писал поэмы, терялся среди вопросов, находя новые дилеммы, сидел и вспоминал зачем вообще это все началось ...

Казалось, они скорее попытаются вегетарианство, изменят пол и отчаются в религии, обратятся к пластической хирургии, окутает свое тело татуировками, то есть попытаются в этом мире все, но даже у меня не влюбятся ...

У меня никто никогда не влюблялся:
даже когда мы любили в парках и скверах, курили на крышах заброшенных домов, ссорились в переполненных трамваях, они никогда у меня не влюблялись ...

Они не влюблялись когда бежали из моих объятий, когда пытались спастись, ссылаясь на недоверие контрацептивы, сбой менструального цикла и другие протертые отговорки ... Когда наконец подвергались на мои ласки, когда их накрывала неудержимая волна желания, а кожа наполнялась влажностью запрета.
Они никогда у меня не влюблялись ...

Они никогда у меня не влюблялись. Они растворялись, как сахар в кофе, искали нежность, которую давно забыли, покой, который навсегда потеряли ... Я для них только приятное впечатление, яркое событие, которое запишут в дневник, постоянно вспоминать, но никогда не будут воспринимать всерьез ...

Ибо кто ты есть? Простой несчастному писатель, сковывает красивыми словами, а сладким голосом убеждает в их открытости, о чем я только думаю, ослепленный идеей искусства, когда пишу эти душевные истории или вдовольняюсь ласками случайных грешниц, и надеюсь, что однажды ты придешь как утренняя прохлада или, одержимый страстью, я продолжаю убиваться в новых строках ...

Кажется, когда мои чернила высохнут, я выпишусь до последней капли крови, а ты никогда у меня не влюблялась, ТЫ всегда любила только моих героев ...