Коли я її вперше побачив, я намагався назавжди закарбувати її образ. Якби був художником, взявся б за пензлі… Намалював би її портрет. Відкрив би нову планету для неї, присвятив би роман. Та я не вмію… Все, що мені вдавалось, то просто любити її.
Найгірше в коханні на відстані те, що воно живе таки на відстані. Коли між нами зникла відстань, я перестав її впізнавати. Неначе вона не вона. Її думки не тут… Не в цій квартирі. Не зі мною.
З часом почав помічати, що прокидаюсь зранку, берусь збирати речі, спішити на поїзд, їхати до неї, а вона тут. Я більше не чекаю, коли появиться в мережі, не тремчу, коли чую монотонні гудки, не рахую дні, коли побачимось…
Знаєш, здається, я тебе розлюбив. Так само як колись закохався. Безповоротно, і як виявилось, не назавжди. Вибач, але розлюбив і цього нічого не змінить. Ні колір волосся, ні запах духів, ні смачні вечері і навіть нові пози. Ніщо!
Кажуть, якщо часто позувати перед об’єктивом фотокамери, вона разом із спалахом забирає частину душі, вона розгулює між живими фотокартками та емоційно мертвими людьми. Я надно часто бачив тебе в екрані, і, мабуть, мабуть, полюбив твою віртуальну версію.
When I first saw her, I tried to etch her image forever. If I were an artist, I would take up brushes… I would paint her portrait. He would discover a new planet for her, devote a novel. But I can't ... All I could do was just love her.
The worst thing about love at a distance is that it lives at a distance. When the distance between us disappeared, I stopped recognizing it. It's like she's not her. Her thoughts are not here… Not in this apartment. Not with me.
Over time, I began to notice that I wake up in the morning, pick up things, hurry on the train, go to her, and she's here. I no longer wait for the network to appear, I do not tremble when I hear monotone beeps, I do not count the days when we will see each other ...
You know, I guess I fell in love with you. Just like I ever fell in love. Irrevocably, and as it turned out, not forever. Sorry, but fell in love and it won't change anything. No hair color, no perfume smell, no tasty dinners or even new poses. Nothing!
They say that when often posed in front of the camera lens, it, along with the flash, takes away part of the soul, it walks between live photos and emotionally dead people. I've seen you on screen a lot, and I probably loved your virtual version.
