У кожного з нас є свої особливі люди, які змушують ламати усі принципи, телефонувати 5 разів підряд, прощати образи, вчиняти безглузді, непритаманні собі вчинки. Губитися у роздумах та мріях, жадати побачитись і не вимагати нічого особливого, лише БУТИ ПОРЯД.
Інколи, здавалось, що мені достатньо знати, що вона є, дихає, гуляє вулицями, смакує теплим чаєм і засинає огорнута в тепле одіяло.
Я не ладнав із собою, коли вона була поряд, мене цілком влаштовувало любити на відстані, хоча вона ніколи не покидала моїх думок.
Так дивно жити своїми проблемами і забуватись, коли разом. Говорити дурниці, а потім вловлювати закохане відображення в її очах, обіймати і прощати усі слова.
Вдавати, що все гаразд насправді, а вночі жадно перечитувати листи і засинати з фотографією в руках.
Маяк короткочасних зустрічей та пристрасних ночей, які покидаєш усе заради неї.
Ковтаєш час і здригаєшся, коли до потяга залишилось так мало обіймів і всього один пристрасний поцілунок.
Фатальний звук паромну, його нудний запах, її прощальний погляд і твої виведене зведеними в судомах пальцями “дякую”.
Дякую за трепетну ніч, яку всупереч усім законам провела поряд, присипала сонливим карамельним запахом і будила холодним ніжним дотиком.
Each of us has his own special people who force us to break all principles, call 5 times in a row, forgive offenses, commit senseless, uncharacteristic actions. To get lost in thoughts and dreams, to want to see each other and not to demand anything special, just to BE NEAR.
Sometimes, it seemed to me that it was enough for me to know that she was there, breathing, walking the streets, tasting warm tea and falling asleep wrapped in a warm blanket.
I didn't get along with her when she was around, I was quite happy to love at a distance, although she never left my thoughts.
It's so strange to live with your problems and forget when together. Talk nonsense, and then catch the love reflection in her eyes, hug and forgive all the words.
Pretend that everything is fine in fact, and at night greedily re-read the letters and fall asleep with a photo in hand.
A beacon of short meetings and passionate nights that you leave for her sake.
You swallow time and shudder when there are so few hugs left before the train and only one passionate kiss.
The fatal sound of the ferry, its dull smell, her farewell look and your convulsive fingers brought out "thank you".
Thank you for the trembling night, which, despite all the laws, I spent next to, sprinkled with a sleepy caramel scent and woke up with a cold gentle touch.
