В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
- Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
В подсолнечника были руки и ноги,
Было тело, шершавое и зеленое.
Он бегал наперегонки с ветром,
Он взбирался на грушу,
и рвал в пазуху гнилушки,
И купался на мельнице, и лежал в песке,
И стрелял воробьев из рогатки.
Он прыгал на одной ноге,
Чтобы вылить из уха воду,
И вдруг увидел солнце,
Красивое загорелое солнце, -
В золотых переливах кудрей,
В красной рубашке навыпуск,
Что ехали на велосипеде,
Минуя облака на небе ...
И застыл он на годы и века
В золотом немом восторге:
- Дайте покататься, дядя!
А нет, то возьмите хоть на раму.
Дядя, разве вам жалко ?!
Поэзия, солнце мое оранжевое!
Ежесекундно какой мальчишка
Открывает тебя для себя,
Чтобы стать навеки подсолнечником.
