Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, – й сонця не хоче!
І чом твій усміх – для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Oh you, girl, from the grain nut,
Why is your heart a prickly thorn?
Why is your mouth silent prayer,
Is your word as sharp as a razor?
Why do your eyes shine with that charm,
What ignites the heart with fire?
Oh, those eyes are darker at night,
Who will stare at them - and does not want the sun!
And why is your smile difficult for me,
Is the heart confused like a raging storm?
Oh you, girl, clear dawn!
You are my joys, you are my sorrow!
Giving you away, I must love,
Loving you, I will lose my soul.
