У вікні
тінню ходить спомин
з темних глибин.
А в мені
повінь весняних вод
ломить береги-повіки.
Нема нічого,
що було б навіки!
Серце, Сонце.
Брати мої, сестри мої,
друзі мої,
пам"ятайте дні сумні.
Парафіном, не воском,
смердять покаянні свічки.
Я не вірю, що доля пробачить.
Я вірю, що я - сама доля.
Зажура.
Занурила в спогад серце моє.
Зажура.
Все, що болить, не чуже, а своє.
Зажура.
Але там, звідки світло летить,
там біжу я.
Там біжу я.
В окне
тенью ходит память
из темных глубин.
А во мне
наводнение весенних вод
ломит берега - века.
Нет ничего ,
что было бы навеки !
Сердце , Солнце .
Братья мои , сестры мои ,
друзья мои ,
памяти " Помните дни печальные .
Парафином , а не воском ,
воняют покаянии свечи.
Я не верю, что судьба простит.
Я верю , что я - самая судьба.
Печаль .
Погрузила в воспоминание сердце мое.
Печаль .
Все , что болит, не чужое, а свое.
Печаль .
Но там , откуда свет летит ,
там бегу .
Там я бегу .
