Розмалюю день блакитним цвітом,
Кольором замріяних очей.
Засвічу зорю над білим світом,
Що не гріє, а вогнем пече.
Простелю шовки із трав, нитки з них,
Хай на отчий приведуть поріг.
Слово ніжне притулю до пісні
І сльозу, бо стриматись не зміг.
Приспів:
Це од віку моє -
Наче соняшник батьківська хата,
Де зозуля кує
І з причілку духмяниться м'ята.
Це до віку моє -
Об каміння життя не зітреться,
Бо старе джерело не всихає а б'є |
І струмує до спраглого серця. | (2)
Наберу роси в тримкі долоні,
Щоб відчути свіжість весняну,
Вечорові виблиски червоні
Я собі на плечі одягну.
Три вітри складу журбі під крила,
Хай летить, до нас не поверта
Рідна земле, дай своєї сили,
Що стебло здіймає у житах.
Приспів. (2)
Разрисую день голубым цветом,
Цветом задумчивых глаз.
Засвечу звезду над белым светом,
Что не греет, а огнем печет.
Простелю шелка из трав, нити из них,
Пусть на отчий приведут порог.
Слово нежное прислоню к песне
И слезу, потому что удержаться не смог.
припев:
Это от возраста мое -
Как подсолнечник отчий дом,
Где кукушка кукует
И с боковой стене духмяниться мята.
Это возрасту мое -
О камни жизнь не сотрется,
Ибо прежнее источник не усыхает а бьет |
И струится к жаждущего сердца. | (2)
Наберу росы в задержку ладони,
Чтобы почувствовать свежесть весеннюю,
Вечерние отблеск красные
Я себе на плечи надену.
Три ветры состава печали под крылья,
Пусть летит, до нас не поворачивает
Родная земля, дай своей силы,
Что стебель поднимает в ржи.
Припев. (2)
