Я дивлюся як вечірня зоря засина,
І ховається в хмар білосніжну перину,
Знаю я, що прокинеться згодом вона
В тім далекім краю, де моя Батьківщина.
І до болю в очах я вдивляюся в даль
У байдужу холодну блакить океану.
Україно моя - невгамовна печаль,
Мого серця відкрита пульсуюча рана.
Приспів:
Куди оком не кинь, все чужі береги,
Благодатна земля, що сягає довкола,
Не жаліє для мене тепла і снаги,
Але рідною стати не зможе ніколи.
Я єдину тебе ніжно матір'ю зву,
Бо кривити душею не хочу й не вмію.
У далекій чужині тобою живу,
Переймаюсь тобою, тобою хворію.
Ця хвороба - тяжка незбагнена любов,
Що нуждою і потом, і цвітом калина,
З молоком материнським ввійшла в мою кров,
В цілім світі від неї немає вакцини.
Приспів.
Не лякає мене ні буран, ні гроза
І всім бідам на зло я в обличчя сміюся.
Тільки знов, коли сонце вечірнє згаса,
У зажурі на обрій далекий дивлюся.
Приспів.
Не жаліє для мене тепла і снаги,
Але рідною стати не зможе ніколи...
Я выгляжу как вечерняя звезда падает,
И прячется в облаках белого обода,
Я знаю, что просыпаюсь позже
На далеком краю, где моя родина.
И к боли в глазах ясуюсь в Дал
Безразлично холодный голубой благослови.
Украина моя - нерешенная грусть,
Мое сердце - открытая пульсирующая рана.
Припев:
Где не бросать глаза, все остальные люди берега,
Грейс Земли, которая достигает вокруг,
Не жаль меня теплыми и нехватки,
Но это не сможет стать родным.
Я единственная нежная мама нежная к вам,
Ибо я не хочу раздавить с моей душой.
В далекой кашересе, вы живете,
Мы заботимся о тебе, вы болеете.
Эта болезнь тяжелая неспособна любить,
Какой потом и пот, а калина цветут,
С материнским молоком вошел в мою кровь,
Во всем мире нет вакцины.
Хор.
Не пугает меня не бури, ни грозовой
И все неприятности для зла я в лицо.
Только снова, когда солнце вечером исчезает,
В зоге, отдаленный взгляд на горизонт.
Хор.
Не жаль меня теплыми и нехватки,
Но это не сможет стать родным ...
