Нас звели у цих містах, у цій невидимій країні.
Пізнавай її тепер у кожнім сні і кожній рані.
Час випалює найкращих у своєму поколінні.
Це займаються серця, немов ракети в океані.
Як тепер тобі іти і як триматися любові?
Як приховувати біль і як заходити у хвилі?
Шрами в тебе на зап’ясті, як орнаменти гербові.
Світла золотий пісок ховається в твоєму тілі.
Сни годуються з руки, довірливі, неначе діти.
Ніч підходить під міста і листя відчуває трепет.
Ця країна не боїться зважитись і говорити.
Вчи її нічні слова, слухайся в цей тривожний шепіт.
Вчи її зимовий грунт, і вчи її осінню тишу,
вчи її ламкі шляхи й важкі озерні узбережжя.
Я ніколи не візьму і я ніколи не залишу
жодної з її зірок, з яких складається безмежжя.
Стигнуть ріки і дерева і зима стає на чати.
Дихання легких легень змонтоване із неба й сталі.
Десять тисяч твоїх слів, щоб говорити і мовчати.
Голос із твого мовчання виростає, виростає.
We were raised in these cities, in this invisible country.
Know her now in every dream and every wound.
Time burns out the best of its generation.
It's engaged in hearts, like rockets in the ocean.
How do you go now and how to hold on to love?
How to hide pain and how to get in the wave?
The scars on your wrists are like ornaments.
Light golden sand hides in your body.
Dreams are hand-fed, trusting, like children.
The night approaches the cities and the leaves feel awe.
This country is not afraid to think and talk.
Teach her nocturnal words, listen to this disturbing whisper.
Teach her winter ground, and teach her autumn silence,
teaches her fragile paths and difficult lake shores.
I will never take and I will never leave
none of its stars, of which the lawlessness consists.
The rivers and the trees are over and winter is over.
Light lungs breathing is mounted from the sky and steel.
Ten thousand of your words to speak and be silent.
The voice of your silence grows, grows.
