Текст песни Жадан і Собаки - Звонімір Бобан

Скільки доводилось бачити даунів,
але таких навіть я не бачив -
один у футболці Звоніміра Бобана,
інший - у футболці Бобана Марковіча,
така собі збірна Югославії з клоунади.

Ага, і ось вони сідають до вагону і відразу
дістають карти і починають грати на гроші.
А грошей ні в того ні в іншого немає.
Але чорта з два, - думає Звонімір Бобан, - зараз
я роздягну цього клоуна, - думає він
про Бобана Марковіча, - зараз
я виб’ю
з нього
все гівно.

І Звонімір Бобан говорить Бобану Марковічу, - братіку,
братішка, нам головне, аби нас не зсадили до Відня, бо вже у Відні
все буде до наших послуг, і шенген упаде нам до рук,
мов перестигла груша. Проститутки, братіку, витиратимуть
нам кросівки
своїми косами,
ми в’їдемо з боку Братислави, на віслюках,
як два Ісуса,
ти і я, братіку,
ти і я.

Ага, - відповідає Звоніміру Бобану Бобан
Марковіч, - аякже: як два Ісуса,
виб’ємо з цього міста все гівно, перехопимо в цих йобаних
українців ринок крадених мобільних телефонів.
Ти лише уяви, братіку, скільки у
світі загадок і таємниць, скільки борделів
і крадених телефонів:
нам життя не стане, аби об’їхати наші угіддя
на віслюках.

А той йому і відповідає: стане, братіку, стане,
життя розтягується, мов баян, я буду
тягнути його в один бік,
а ти - в інший.

І ось вони їдуть, закинувши
нагору чорну валізу,
в якій лежить, складена вдвоє, їхня
велика слов’янська ідея,
і ця їхня велика слов’янська ідея -
акробатка з женевського цирку,
дівчинка, яку вони склали вдвоє і запакували до валізи,
час від часу
витягуючи її назовні
й ділячись із нею хлібом і ракією.

Головне - довезти слов’янську ідею до Відня,
в’їхати в місто
на чолі автоколони прочан.
У світі стільки незайманих душ,
стільки нескорених протестантів
і некрадених мобільних телефонів,
що лише встигай розтягувати
це життя.

Ну що, далі вони починають співати,
зрозуміло - балканські пісні,
такі безкінечні, що їх навіть своїми словами не перекажеш,
але приблизно таке:

Коли сонце стає над Балканами
і першим своїм промінням торкається хвиль Дунаю,
вони - хвилі Дунаю - починають підсвічуватись,
ніби на дні лежать золоті червінці,
і тоді хоробрі солдати сербської гвардії
стрибають у Дунай, разом зі своїми рушницями,
аби дістати золоті червінці для дівчат
з портових кварталів;
так вони й тонуть - разом зі своїми рушницями,
і хвилі Дунаю волочуть їх піщаним
дном у напрямку моря,
і від їхніх темних-темних мундирів
море називається Чорним.

Сколько приходилось видеть даунов,
но таких даже я не видел -
один в футболке Бобан,
другой - в футболке Бобана Марковича,
такая сборная Югославии с клоунады.

Ага, и вот они садятся в вагон и сразу
получают карты и начинают играть на деньги.
А денег ни у того ни у другого нет.
Но черта с два, - полагает Бобан, - сейчас
я раздену этого клоуна, - полагает он
о Бобана Марковича, - сейчас
я выбью
из него
все говно.

И Бобан говорит Бобан Маркович, - братец,
братишка, нам главное, чтобы нас не высадили в Вену, потому что в Вене
все будет к нашим услугам, и шенген упадет нам в руки,
как перезрелая груша. Проститутки, брат, вытирать
нам кроссовки
своими волосами,
мы въедем со стороны Братиславы, на ослах,
двух Иисуса,
ты и я, брат,
ты и я.

Ага, - отвечает Бобан Бобан
Маркович, - конечно: как два Иисуса,
выбьем из этого города все говно, перехватим в этих ебаный
Украинский рынок краденых мобильных телефонов.
Ты только представь, брат, сколько в
мире загадок и тайн, сколько борделей
и краденых телефонов:
нам жизнь не станет, чтобы объехать наши угодья
на ослах.

А тот ему отвечает: станет, братец, станет,
жизни растягивается, как баян, я буду
тянуть его в одну сторону,
а ты - в другую.

И вот они едут, закинув
вверх черный чемодан,
в которой лежит, сложенная вдвое, их
большая славянская идея,
и это их большая славянская идея -
акробатка из женевского цирка,
девочка, которую они составили вдвое и упаковали в чемодан,
время от времени
вытаскивая ее наружу
и делясь с ней хлебом и ракией.

Главное - довезти славянскую идею в Вену,
въехать в город
во главе автоколонны паломников.
В мире столько девственниц душ,
столько непокоренных протестантов
и некрадених мобильных телефонов,
что только успевай растягивать
это жизнь.

Ну что, дальше они начинают петь,
понятно - балканские песни,
такие бесконечные, что их даже своими словами не передашь,
но примерно следующее:

Когда солнце становится над Балканами
и первым своим лучами касается волн Дуная,
они - волны Дуная - начинают подсвечиваться,
будто на дне лежат золотые червонцы,
и тогда храбрые солдаты сербской гвардии
прыгают в Дунай, вместе со своими ружьями,
чтобы получить золотые червонцы для девушек
из портовых кварталов;
так они и тонут - вместе со своими ружьями,
и волны Дуная влекут их песчаным
дном в направлении моря,
и от их темных-темных мундиров
море называется Черным.