Текст песни Жадан - Вона любить ходити босоніж

Вона любить ходити босоніж і спати на животі,
щоби краще чути, як нафта рухається під землею,
як народжуються дерева в темряві й пустоті
і вода, підіймаючись, перетікає просто під нею.

Вона знає в цьому місті адреси всіх прохідних дворів
і маршрутки квартирних злодіїв між підвалами та дахами,
вона вміє ловити повітряних зміїв і дирижаблі без якорів
з вуличними вартовими й повітряними пастухами.

І кожен підліток хотів би впіймати її за плече,
знаючи, що вона все одно втече,
ловлячи лише рештки її тепла,
не вірячи, що вона й справді тут щойно була.

І кожен убивця проводжає її крізь пітьму,
з надією, що вона буде снитись йому,
з певністю, що вона забуде його ім’я,
не розуміючи, ким їй насправді доводжусь я.

Тому що вона любить гріти долоні в сховах чужих кишень,
і знає кожного контролера в нічних трамваях,
і вітається з ними щоразу для того лишень,
аби порушити їхню самотність, що до ранку триває.

Адже кожен загублений контролер,
прикутий до власних страхів, мов до галер,
роздає безнадійно квитки, дивиться у вікно –
де вона, ця пасажирка, якій все одно,

на якій зупинці сходити у пітьму,
за яку нещасну любов жаліти себе саму,
за якими втратами шкодувати, за якими ні,
якими саме словами розповідати все це мені.

Она любит ходить босиком и спать на животе,
чтобы лучше слышать, как нефть движется под землей,
как рождаются дерева в темноте и пустоте
и вода, поднимаясь, перетекает прямо под ней.

Она знает в этом городе адреса всех проходных дворов
и маршрутки квартирных воров между подвалами и крышами,
она умеет ловить воздушных змеев и дирижабли без якорей
с уличными часовыми и воздушными пастухами.

И каждый подросток хотел бы поймать ее за плечо,
зная, что она все равно уйдет,
ловя лишь остатки ее тепла,
не веря, что она действительно здесь только что была.

И каждый убийца провожает ее сквозь тьму,
в надежде, что она будет сниться ему,
с уверенностью, что она забудет его имя,
не понимая, кем ей на самом деле прихожусь я.

Потому что она любит греть ладони в укрытиях чужих карманов,
и знает каждого контроллера в ночных трамваях,
и здоровается с ними каждый раз для того только,
чтобы нарушить их одиночество, что к утру продолжается.

Ведь каждый затерянный контроллер,
прикован к собственным страхам, как к галер,
раздает безнадежно билеты, смотрит в окно -
где она, эта пассажирка, которой все равно,

на какой остановке сходить во тьму,
за которую несчастной любви жалеть себя саму,
по которым потерями сожалеть, по которым нет,
какими именно словами рассказывать все это мне.