Текст песни Жадан - світло любові

Світло горіло всю ніч до ранку.
Протяги легко торкали фіранку.
В будинку спали. Спали в місті.
Темрява перекривала мости.
Стиглі яблука в чорному листі
продовжували рости.

Запах дощу на нічній веранді.
Великі дерева такі безпорадні –
стояли сам на сам із повітрям,
мовчали, слухали, входили в тінь,
торкалися темряви мокрим віттям,
кожним із переплетінь.

Будинок спав. У його коридорах
стояла любов, як хвороба в порах,
як звук, що зривається з піднебіння,
як промені, що добиваються дна –
вивітрена, мерехка, осіння,
вона стояла одна.

Сходи, сволоки, книги й меблі:
речі – вимучені і теплі,
назви, з яких починалися ранки,
простір, який формував вечори,
звички, залежності, забаганки –
згадуй і говори.

Вікна вихоплювали прохолоду,
і ніби прапор або свободу,
вперто і віддано, знов і знов
її зберігали, усім на подив,
сюди ніхто давно не приходив,
звідси ніхто не пішов.

Світлі, спраглі, безособові.
Все тримається на любові,
все стосується головного,
все постає з дрібниць,
з незрозумілого і живого,
зі свідчень і таємниць.

Хай стоять непокірні будинки.
З якої не починай сторінки –
час перемотує рвані жили,
перетягує сірі бинти.
Тебе тут надто сильно любили,
щоби звідси піти.

Хай буде так, як було раніше.
Вона чекає, але не пише,
як і завжди восени.
Світло холоне серед кімнати,
і вже коли їй потрібно вставати,
починають снитися сни.

The lights were on all night until the morning.
The sequins easily touched the curtain.
They slept in the house. We slept in the city.
Darkness blocked the bridges.
Ripe apples in black leaf
continued to grow.

The smell of rain on the night porch.
Big trees are so helpless -
stood alone with the air,
they were silent, they listened, they went into the shadows,
touched the dark with wet twigs,
each of the weaves.

The house slept. In its corridors
there was love, like sickness in the pores,
like the sound of breaking the palate,
like rays that get to the bottom -
weathered, winking, autumn,
she stood alone.

Stairs, dumplings, books and furniture:
things are exhausted and warm,
the names that started the wounds,
the space that shaped the evenings,
habits, addictions, delights -
remember and speak.

The windows were catching the cool,
and like a flag or freedom,
stubbornly and devotedly, again and again
it was kept, to everyone's surprise,
nobody came here for a long time,
no one left.

Light, thirsty, impersonal.
It's all about love,
everything is important,
everything comes from the little things,
from the obscure and the living,
of witnesses and mysteries.

Let the houses stand.
From where you don't start the page -
time rewinds torn veins,
pulls gray bandages.
You were very loved here
to get out of here.

Let it be as it was before.
She waits, but does not write,
as always in the fall.
The light is cold in the room,
and when she needs to get up,
begin to dream dreams.