увесь час так було:
я кричав і ніхто не чув.
відчай з болем мені виривали очі.
я кричав так жагливо,
про що - забув
і виходив з кімнати лише із приходом ночі.
я боявся людей,
а може, вони мене.
дряпав стіни власної псих-палати.
ви казали, що буде краще, що все мине,
а я вірив, поки не потрапив за ґрати.
ці залізні стовпи я звів сам,
це я їх сторив!
вони стали для мене друзями по печалі.
і ніхто краще них мене в світі не зрозумів,
бо кричав їм про все,
а вони мовчали.
все время так было:
я кричал и никто не слышал.
отчаяние с болью мне вырывали глаза.
я кричал так жагливо ,
о чем - забыл
и выходил из комнаты только с приходом ночи.
я боялся людей ,
а может , они меня .
царапал стены собственной псих- палаты.
вы говорили , что будет лучше , что все пройдет ,
а я верил , пока не попал за решетку.
эти железные столбы я свел сам ,
это я их сторив !
они стали для меня друзьями по печали.
и никто лучше них меня в мире не понял ,
так кричал им все,
а они молчали.
