Хай закриють свої очі ті,
Що бачити не хочуть,
Проти сонця направляючи вогонь...
Там, де плачуть неохоче,
Там, де камінь воду точить,
Людям сонце, наче горло між долонь.
Сонце - не біда, колись загине,
Зовсім не біда, ніхто не винен.
Сльози - не вода, сльозами миє,
Мати молода малого сина.
Будуть ще живі по світу грати,
Встигнуть ще малі старими стати,
Осені вогонь запалить квіти,
Щоби до весни було, чим жити.
Хто сміється, а хто плаче,
Хто по спинах наших скаче..
Слина падає з розірваних ротів..
Світу білого не стало,
Всі гребуть і їм все мало,
Більше схожі на недоєних корів.
Let those who close their eyes close
What they don't want to see
Directing fire against the sun ...
Where they cry reluctantly,
Where a stone grinds water,
The sun is like a throat between people's palms.
The sun is not a problem, it will die someday,
No problem at all, no one is to blame.
Tears - not water, tears wash,
Mother of a young young son.
Will still be alive around the world to play,
They will have time to grow old,
Autumn fire will light flowers,
That by spring there was something to live on.
Who laughs, and who cries,
Who jumps on our backs ..
Saliva falls from torn mouths ..
The world is white,
Everyone is rowing and they have little,
More like unmilked cows.
