Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.
Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
Everywhere weeping and moaning and sobbing,
Timid calls, weak,
It is a futile complaint
And the foreheads bowed in sorrow.
Over the ancient disaster of Ukraine
We mourn the grief at all times,
We wait for the weeping hours
When the shackles fall from us.
Those tears will upset the wounds,
They will not be healed.
The tears of the tears rust,
They themselves will never fall!
Why the futility of sorrow?
There is no door for us back!
Let's get better at work,
Let's fight for a new life!
