Текст песни ЛЕСЯ УКРАЇНКА - Твої листи

Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, – вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни…
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!
Візьми мене з собою.
Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.
7.11.1900

Your leaves always smell of withered roses, you, my poor, withered flower! Light, delicate scents, like a memory of some lovely, past dream. And nothing so impresses my heart now as these fragrances, subtly, easily, but inevitably, irresistibly, remind me of what my heart foretells and why I do not want to believe, I can not. My friend, my dear friend, created for me, how is it possible for me to live alone, now that I know another life? Oh, I knew another life, full of some sharp, full of pity and longing happiness, which burned me and tormented me, and made me break my arms and fight, fight on the ground, in a wild desire to perish, to disappear from this world, where happiness and sorrow so madly intertwined… And then both happiness and sorrow broke off as suddenly as a child's sob, and I saw you. I have seen you before, but not so transparently, and now I went to you with all my heart, as a crying child goes into the arms of the one who pities her. It's nothing that you never hugged me, it's nothing that there was no memory of kisses between us, oh, I'll come to you from the thickest hugs, from the sweetest kisses! Only with you I am not alone, only with you I am not a stranger. Only you can save me from yourself. Everything that torments me, everything that torments me, I know, you will lift with your thin trembling hand, - it trembles like a string, - everything that darkens my soul, you will drive away with the ray of your shining eyes - oh, in lasting people's lives do not have such eyes! These are eyes from another country…
My friend, my friend, why do your leaves smell like wilted roses?
My friend, my friend, why can't I, if so, pour your hot tears over your hands, your hands, which tremble like strings?
My friend, my friend, am I going to die alone? Oh, take me with you, and let the white roses wither over us!
Take me with you.
Do you have any other dream where I'm not here? Oh my dear! I will create a world for you, a new world of a new dream. I started a new dream of life for you, I died and rose for you. Take me with you. I'm so afraid to live! At the cost of new youth and then I do not want life. Take me, take me with you, we will go quietly in the middle of a whole forest of dreams and we will both get lost little by little, in the distance. And in the place where we have been in life, let the roses wither, wither and smell like your beloved leaves, my friend…
Through the darkness into space I stretch out my hands to you: take, take me with you, this will be my salvation. Oh, save me, darling!
And let the white and pink, red and blue roses wither.
11/7/1900