Залишаю півпляшки тобі,допий за мною інтригу.
Спека залиє вокзали,розтопить собою найромантичніші
в світі дахи.
Вона під морфієм спалить по черзі усі сторінки моєї
ще непрочитаної ніким книги,
А потім стукатиме долонями в двері
чужих квартир з надією,щоб хтось таки прихистив,
в себе на підвіконні папороттю залишив.
У мене в животі намагнічена любов'ю вакуумна сфера
касетним програвачем порушує сонорні простори
епохальної тиші.
Я сьогодні,віриш,у щент заповнена
чимось настільки приємним,що зводить
в судомах шкіру.
Я сьогодні засинаю під зірками В'єтнаму,
наче останній,безнадійно щасливий лірик.
Вказівним пальцем малюю на обличчі
ідеальну нотну гаму,
Одягни мою ніжність,вона тобі як нікому личить.
Я віддаю на благодійність власне серце
з найціннішого,м'якого сплаву.
Мій стан критичний.Так як і знак безкінечності,
повторює контурами октаву.
I leave half a bottle for you, finish the intrigue behind me.
The heat will flood the stations, will melt the most romantic
in the world of roofs.
She will burn all my pages in turn under morphine
a book that has not yet been read by anyone,
And then he will knock on the door with his palms
other people's apartments in the hope that someone will shelter,
left a fern on the windowsill.
I have a vacuum sphere magnetized with love in my stomach
cassette player violates sonorous spaces
epoch-making silence.
Today, you believe, I'm full of shit
something so pleasant that it is seductive
in convulsions of the skin.
I'm falling asleep today under the stars of Vietnam,
like the last, hopelessly happy lyricist.
I draw with my index finger on my face
perfect musical scale,
Put on my tenderness, it suits you like no one else.
I give my heart to charity
from the most valuable, soft alloy.
My condition is critical. As well as the sign of infinity,
repeats the contours of the octave.
