Стукає підборами ніч у замкнені двері,
на серці ніжно спалахують помаранчем вогні.
Тобі знову доводиться кидати жереб...
Чи відчиняти їй?
Ти робиш ковток і він терпінням у роті гусне,
годинник , наче з відчуттям провини, мовчки висить на стіні.
Муляють очі зламані іграшки та старі дитячі підгузки
Загортаєш себе простирадлом у спогади, обережно, з країв.
Стіни дихають в пульсуючі скроні безсонням,
а душа затиснута міцно в кулак.
Знаєш, вона як була...
так і залишилась тобі стороння.
Спокій вмикає у коридорі світло та йде голитись.
А ти дивишся на її оголені плечі очима
кольору вугілля з підземних шахт. Надто
знервований, майже дикий, нарешті запитуєш:
-Тобі налити?
Вона вдягає махровий халат. Сідає навпроти, так щоб були
помітні смачні, округлі стегна.
І п'є поволі твій сум, як настоянку спирту й гвоздики,
з часом на брудершафт.
Стучит ночью в запертой двери,
На сердце осторожно сжимается с оранжевыми огнями.
Вы снова должны бросать много ...
Вы открываете это?
Вы делаете глоток и терпеливы в рот гусей,
Часы, как будто с чувством вины, молча висит на стене.
Муза глаза сломанные игрушки и старые детские подгузники
Обергайте себе лист памяти, тщательно, по краям.
Стены дышат в пульсирующих храмах с бессонницей,
И душа крепко зажимается в кулак.
Знаю, она была ...
Таким образом, силость осталась.
Остальные поворачиваются на свет коридора и идут на бритье.
И вы смотрите на ее обнаженные плечи с глазами
Цвет угля от подземных шахт. Слишком
Переметоцированные, почти дикие наконец просит:
- налить?
Это носит махровый халат. Сидит напротив, чтобы были
заметные вкусные, округлые бедра.
И медленно пить твою грустную грусть как настойку алкоголя и гвоздики,
Со временем на буфете.
