Знаєш в чому найбільша твоя біда?
Чому ти ще досі носиш у грудях минуле…
В тому, що ти б йому все, цілий світ до ніг,
а він тобі навіть крихту ніжності не віддав,
більмом у оці завжди болісно муляв.
Ти зачиняєш дім, у дверях міняєш замки,
перефарбовуєш в колір самотності глухі стіни.
З ним ти б ще трохи і стала просто ніким,
стала б відлунням кроків, майже прозорою тінню.
Що залишилось?
Тільки тонни меседжів у старих архівах,
які нишком писались під покривалом.
Ніхто не винен, окрім нас, лихі – ми.
Бо він завжди у відповідь брав, а ти віддавала.
Якою б заплутаною не здавалась ця гра,
вихід один – так далі тривати не може…
у ній він давно ганебно програв,
ще досі вважаючи, що став переможцем.
Знаешь в чем самая твоя беда?
Почему ты до сих пор носишь в груди прошлое ...
В том, что ты бы ему все, весь мир к ногам,
а он тебе даже крошку нежности не отдал,
бельмом в глазу всегда болезненно мозолил.
Ты закрываешь дом, в дверях меняешь замки,
перекрашивают в цвет одиночества глухие стены.
С ним ты бы еще немного и стала просто никем,
стала бы эхом шагов, почти прозрачной тенью.
Что осталось?
Только тонны месседжей в старых архивах,
которые втихаря писались под покрывалом.
Никто не виноват, кроме нас, злые - мы.
Он всегда в ответ брал, а ты отдавала.
Какой бы запутанной не сдавалась эта игра,
выход один - так дальше продолжаться не может ...
в ней он давно позорно проиграл,
до сих пор считая, что стал победителем.
