Запинатись на півслові,
ховати погляд у кишеню,
вкриватись багрянцем з голови до п’ят,
несміливими літерами починати нові рядки.
Спасибі.
За те, що на все заради мене готовий,
за те що одним займенником окреслюєш все життя,
за ніжний дотик до тіла міцної, мов гриф, руки.
За те, що ти мій, а я тільки твоя.
Кохатись у лимонному сяйві місяця,
що ледь визиратиме з-за гардин.
Спасибі.
За вірність, у якій півсвіту вміститься,
за все, що колись обіцяв,
за те що з мільйонів - такий один.
Прокидатись подумки поряд,
шаленіти від ревнощів, кидати з опалу важкі слова.
Долати гордість, сумніви, розпач від горя.
Спасибі, рідний, що дав мені серце.
Тільки з ним я – жива.
To end in a half-word,
hide your gaze in your pocket,
to be covered with scarlet head to toe,
bold letters to start new lines.
Thanks.
For being prepared for everything for my sake,
because of the fact that you have been describing your whole life with one pronoun,
for a gentle touch to a strong body, like a fingerboard, hands.
Because you are mine and I am only yours.
To love in the lemon glow of the moon,
that will hardly look because of the curtains.
Thanks.
For the fidelity in which the half-world will fit,
for all that was promised,
for being one of millions.
Wake up mentally nearby,
mad with jealousy, throwing heavy words out of opal.
Overcome pride, doubt, despair from grief.
Thank you, dear, for giving me my heart.
Only with him am I alive.
