На вустах розливається кава,
фарбуючи їх у багряне.
Крізь щілинки на них,пульсуючи,жваво
тече присмак...
Тоді здається,що ти майже п'яна,
що наче хтось з середини висмикнув
твою совість і гарячим ковтком її отямив...
Сідаєш в таксі на заднє сидіння так спокійно,
ніби не помічаєш як водій смакує тебе поглядом,
дивлячись у люстерко на лобовому склі.
Дешево і надійно...
В принципі,так як і всі.
Стабільно нестерпно тримаєш гаманець в руці,
щоб біля дому нарешті спитати:
-Скільки?
Відчиняєш шафу,наче вікна на весні,
а у ній ще досі зношені й безнадійно старі сукні...
Дивишся в неї і бачиш ,як уві сні
ідуть минулі та приходять наступні...
проте,всі твої
дні.
Навшпиньках...і затерпають ступні.
Каро-червоні,розмиті думками очі,
над ними зволожені маслом повіки...
Не важливо-хочеш цього,чи не хочеш,
але!
Ти настільки сьогодні красива,
що зупиняється серце і треба приймати ліки.
На устах разливается кофе,
окрашивая их в багровое.
Сквозь щели на них, пульсируя, живо
течет привкус ...
Тогда кажется, что ты почти пьяная,
словно кто-то с середины выдернул
твою совесть и горячим глотком ее отямив ...
Садишься в такси на заднее сиденье так спокойно,
будто не замечаешь как водитель подходит тебя взглядом,
глядя в зеркальце на лобовом стекле.
Дешево и надежно ...
В принципе, как и все.
Стабильно невыносимо держишь кошелек в руке,
чтобы у дома наконец спросить:
-Сколько?
Открываешь шкаф, как окна весной,
а в ней до сих пор изношены и безнадежно старые платья ...
Смотришь в нее и видишь, как во сне
идут прошлые и приходят следующие ...
однако, все твои
дня.
На цыпочках ... и немеют ступни.
Каро-красные, размытые мыслями глаза,
над ними увлажненные маслом веки ...
Не важно хочешь этого или не хочешь,
но!
Ты настолько сегодня красивая,
что останавливается сердце и надо принимать лекарства.
