"... І не дивуй, що я прийду зненацька"
... І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе – я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу,
збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово – «мушу»,
це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться як люстра.
І чутно гомін тополиних трас...
"... And don't be surprised if I come suddenly"
... And don't be surprised if I come unexpectedly.
I still have to overcome the fear.
It is easy to storm the Bastille. In the Senate.
But to you - I do not know how.
Already resisted with pride and sadness,
defended herself as a shield.
How long I went to you, how soon,
and how many more doubts and fatigue!
Take my mutilated soul,
understand and forgive my immeasurable fear.
Let me forget for a moment the word - "I must",
this is the first word from the adult primer.
I'm sad among humanity without you.
Mankind is no longer up to itself and not up to us.
And the wild pear glows like a chandelier.
And you can hear the din of poplar trails ...
