Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, як не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.
Ты опять пришла, моя печальная муза.
Не бойся, как возлагаю рук.
Плывет над миром осень, как медуза,
и мокрые листья падает на мостовую.
А ты пришла в легонько сандаликах,
твой плащик едва Припяти на плече.
О, как ты шла в такую погоду, издалека,
такая одна-единственная ночью!
Ты где была, во Вселенной или в Спарте?
Каким возрастам светилась получив во мгле?
И в которой неисповедимы карте
находишь ты поэтов на земле?
Ты им диктуешь судьбу, а не стихи.
Твое чело благородное и ясное.
Поэты есть и лучше, и счастливее.
Спасибо, что ты выбрала меня.
