У Раю нема пошти. А жаль...
Ми б писали туди безперервно.
Викладали б на аркуш печаль,
але там нема пошти. Напевно...
Заливали б конверта слізьми
і вкладали всередину душу,
щоб на хвильку відбути до тих,
за ким серце так плаче і тужить.
Відправляли б туди свої фото,
щоб ви знали що ми тепер інші.
Що й надалі у серці скорбота,
але ми вже на долю сильніші.
Описали б падіння і взлети,
хто і чого за час цей досяг.
І зі швидкістю міні-комети
лист долав би небачений шлях.
Ви б читали... Читали і сльози
заливали б спустошені хмари.
І коли наближалися б грози,
стало б ясно, що ви прочитали.
Ми ловили б краплини руками,
закривали заплакані очі
й уявляли що ви тут із нами
і обіймами душите мовчки.
Потім мчали додому на крилах
і писали словесні коди,
що без вас уже жити несила..
Та в раю нема пошти. А шкода...
There is no mail in Paradise. Sorry ...
We would write there continuously.
They would put sadness on a sheet,
but there is no mail. Definitely...
They would fill the envelope with tears
and put the soul inside,
to leave for a moment to those
for whom the heart so cries and yearns.
Would send their photos there,
so you know what we are now.
Still in the heart of sorrow,
but we are already a lot stronger.
They would describe the ups and downs,
who and what he has achieved in time.
And with the speed of a mini-comet
the letter would overcome an unprecedented path.
You would read ... Tears also read
devastated clouds would flood.
And when thunderstorms were approaching,
it would be clear what you read.
We would catch drops with our hands,
weeping eyes closed
and imagined that you were here with us
and you embrace in silence.
Then they raced home on the wings
and they wrote verbal codes,
that I couldn't live without you already ..
But there is no mail in paradise. And sorry ...
