Вона така єдина і неповторна.
Та дівчина ,що вирве тебе з корнем,
Твою харизму. Вона безлика.
Під сонця бликом пошит у дурні.
Дії сумбурні .Вона немов повітря.
Ти її чуєш, але її не видно.
Під злиднями душевного перформенсу,
Де сенс несе в собі софіти квітів лотосу.
Чарівна діва божественної вроди.
Люди проглоти. Красуня з незнаної породи.
Та я залишуся голодним, чим їсти що попало.
І я залишуся один, чим з ким попало.
Про що би не писав поет, він завжди пише про людину.
А я пишу про тебе, мила,мою єдину.
Це діло не покину, допоки не зхолоне кров.
Моя любов, до тебе Босанова іще раз прозвучить у цьому рядку знову.
Як принцеса в нижній білизні,
Босанова - ліки для дущі.
По ній руки опустив до низу.
"Ти моя" - на вухо прошепчу.
Зранку забив, щоб забути. Голова не грузить.
Білі зуби, немов світло гризуть.
Моя королева поряд. Ось, я куди біжу.
До неї кричу. Долонями тягнусь.
Я в мікросвіті мікромаестро.
В ночі дощ падав на вітражі.
Люди не лишають слідів на серці.
А босанова - ліки для дущі.
Я не сумую. Це вже на мене не впливає.
Якщо біжу, то тільки в її дім.
День за днем наш час збігає.
Він нас скоро розведе на різні береги.
Она такая единственная и неповторимая.
И девушка, вырвет тебя из корнем,
Твою харизму. Она безликая.
Во солнца блики пошить в дураки.
Действия сумбурные .Она как воздух.
Ты ее слышишь, но ее не видно.
Во нищетой душевного перформанса,
Где смысл несет в себе софиты цветов лотоса.
Волшебная дева божественной красоты.
Люди проглотить. Красавица с неизвестной породы.
И я останусь голодным, чем есть что попало.
И я останусь один, чем с кем попало.
О чем бы ни писал поэт, он всегда пишет о человеке.
А я пишу о тебе, милая, мою единственную.
Это дело не оставлю, пока не зхолоне кровь.
Моя любовь к тебе Босанова еще раз прозвучит в этой строке снова.
Как принцесса в нижнем белье,
Босанова - лекарство для дущи.
По ней руки опустил вниз.
"Ты моя" - на ухо прошепчу.
Утром забил, чтобы забыть. Голова не грузит.
Белые зубы, как свет грызут.
Моя королева рядом. Вот, я куда бегу.
К ней кричу. Ладонями тянусь.
Я в микромире микромаестро.
Ночью дождь падал на витражи.
Люди не оставляют следов на сердце.
А босанова - лекарство для дущи.
Я не скучаю. Это уже на меня не влияет.
Если бегу, то только в ее дом.
День за днем наше время истекает.
Он нас скоро разведет на разные берега.
