Ти любив – як творив. Патетичним акордом
Пролунав у душі моїй, спраглій чудес.
І нехай розійшлись ми мовчазно і гордо –
Опалив мене блиск емеральдових лез.
У стратенчім жалю я, у скрусі шаленій
Кожен спомин палю, загубивши їм лік, –
Але очі твої, незглибимо зелені,
Мов сукно картяра, мене зватимуть вік.
Хай світанки горять, як роз’ятрені рани,
Наближають щораз заповітний поріг, –
У глибинах морських, о мій ніжний тиране,
Не стьмяніє докір двох безодень твоїх.
Ты любил - как ты это сделал. Жалкий аккорд
Он звучал в моей душе, жаждут чудес.
И давайте молча и с гордостью пойдем -
Я сжег меня с блеском изумрудных лезвий.
Я жаль, что я кричал сумасшедший
Каждая воспоминания о куче, теряющей их с жидкостью, -
Но твои глаза, зеленый, нелюбимый,
Как приборная панель, меня будут называться возрастом.
Пусть рассвет горит, как раны ранов,
Они приближаются каждый раз, когда заветный порог, -
В глубине морской пехоты, о мой нежный тиран,
Упрек двухддессов не будет упрекнут.
