Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.
Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя,
Щоб не вештав уночі
при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.
Віє вітер вировий,
виє Ірод моровий,
маятник все дужче бухка,
стогне янгол ледь живий…
А він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.
По света краю, ночью,
При Господней при свече
Идет кто-то одинокий
С ангелом на плече
Идет в никуда, в безвозвратность,
Ступает тихо, как дитя,
Только гонит его в спину
Серый маятник бытия...
The edge of the world at night,
at the Lord at the candle
someone is wandering alone
with an angel on his shoulder.
Goes to nowhere, to slums,
goes lily like a child,
and chases him in the back
the gray pendulum of life,
That he did not eat at night
at the Lord's candlelight,
not to wander around the world
with an angel on his shoulder.
The wind is blowing,
howls Herod the sea,
the pendulum is growing ever larger,
the moaning angel is barely alive ...
And it goes and goes, though
no longer breathes a candle,
only the lips tremble hot:
angel, don't fall off your shoulder.
At the edge of the world, at night,
To the Lord by candlelight
There is someone alone
With an angel on his shoulder
Goes to nowhere, to irreversibility,
Steps quietly as a child,
He just chases him in the back
Gray pendulum of being ...
